Факультатив "Українознавство" (6 клас, нова програма, 2022-2023 н.р.)

  Урок №1Вступ. Українознавство як освітня дисципліна та науковий напрям

  • Запиши. Українознавство – це система наукового знання про Україну, українців, українськість, що розглядаються через  досвід культурного творення і спільнотного єднання.

Запам'ятай!!!Українська спільнота – це середовище творення і зберігання смислового потенціалу української культури (цивілізації) та усвідомлені, історично виражені часопросторові форми духовного і господарчого єднання українства; українськість (українська світоглядна та життєва сутність) – особлива практика набування й утвердження власної самости у формах культурного, спільнотного, суспільно-державного самовираження українців; українське – цивілізаційне вироблення (продукування) смислів (сенсів) українцями, часопросторові історичні форми тяглого розгортання українського культуротворчого потенціалу, мовно-словесний та уречевлений простір Українського світу, поведінковий етос українців; українство – українська етнічна множинність у світі, культурно-цивілізаційний та самозберігальний феномен української спільноти в історичних періодах, тяглістю від раннього нового до постмодерного часу, з інтегративним досвідом культуротворчого, освітнього, наукового, економічного увзаємнення у суспільствах країн проживання.

         Освітня дисциплліна: Комплекс знань про Україну, українців, українську культуру і мистецтво, природу і здоров’язбережувальні практики, особливості комунікування подається через такі напрямні: україноцентризм, людиноцентризм, державоцентризм.
Переглянь відео:

  • Завдання.

Урок№ 2. Форми життєвого світу людини: світ природний, світ соціальний, світ духовний та світ матеріальний (предметний, інструментальний, техногенний). Сім’я, родина, дитяче товариство, об’єднання людей, народ.
  • Запам'ятай та наведи приклади!!!
- Природний світ (....
- Соціальний світ (....
- Духовний світ (....
- Матеріальний світ (.....
 Запам'ятай!!!!!


 
Урок№3. Культура та творчий світ українця: звичаї, традиції, обряди, які супроводжують людей упродовж життя; світ мистецтва, предмети побуту і вжитку. Внесок представників інших етносів в розвиток національної культури.
  • Повсякденне життя українського народу, а також святкування часто супроводжуються цікавими звичаями, які пройшли через століття. Як правило, українська молодь, із задоволенням шанує ці традиції, зберігаючи духовну спадкоємність  разом з їх предками. Крім того, у всіх цих звичаях можна ясно помітити, як язичницькі і християнські вірування переплетені між собою, і як вони наповнюють святковістю обряди. Гості країни мають унікальну можливість поринути в світ української культури,  взяти участь у святкуванні Різдва, Масляної, Великодня і Івана Купала; насолоджуючись таємничим обрядом весілля; слухати колядки – «kolyadki» і «gaivki», дегустацією смачної ритуальної їжі, такої як кутя (солодке зерно), пасха і навіть приєднатися до магічного писанкарства великодніх яєць.
  • Матеріали до уроку: http://www.nbuv.gov.ua/node/2982
  • Робота з термінологією (запиши в зошит):

  • Завдання!!!Наведи приклади з власного досвіду?

Завдання!!!Наведи види мистецтва?
Склади асоціативний кущ "Мистецтво"

  • Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/18785435
  • Тестові завдання (в зошит)
    Те, що передається із покоління в покоління, перевірене минулим досвідом:
    А) традиція;                                          б) звичай                     в) обряд.
    2. Те, що стало звичним, засвоєним, що увійшло в ужиток це:
    А) традиція;                                          б) звичай                     в) обряд.
    3. Узвичаєне, обов’язкове, символічне дійство:
    А) традиція;                                          б) звичай                     в) обряд.
    4. У батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають А) вовкулаками;                     б) кошенятами;                в) русалками.
    5. Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше:
    А) вести до бабки-чаклунки;       б) відмовитися від неї;      в) охрестити.
    6. Звичай побратимства (посестринства)- це?
    А) духовне споріднення;        б) відданість один одному;     в) кровний зв’язок
Урок №4. Тема: "Давні дохристиянські вірування праукраїнців. Небесні світила, земля, вогонь, вода, рослинний і тваринний світ у давній міфології слов’ян."


Урок №5.Тема: "Національний традиційний одяг – відображення духовного світу українців. Основні традиції й орнаменти, символіка й оберегове значення. Чоловічі і жіночі узори у народному вбранні."

Україна – достатньо велика країна, тому український народний костюм відрізняється багатством регіональних різновидів. Основні елементи українського одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Статусу національного символу український одяг набув у XVII-XIX ст.
Український традиційний одяг класифікують за регіональними відмінностями, а саме:
-         матеріали, які використовуються для виготовлення одягу;
-         технологія виготовлення;
-         колорит та орнаменти при оздобленні.
Залежно від способу носіння одяг поділяють на кілька груп.
1.           Натільний одяг сорочка.
2.           Нагрудний одяг безрукавки (кептар, керсетка, лейбик).
3.           Жіночий стегновий одяг  запаска, плахта, спідниця, літник, фартух.
4.           Чоловічий стегновий одяг гачі, шаровари.
5.           Верхній одяг жупан, кожух, свита.
6.     Пояси  крайки, очкур, пояс-рушник, черес.
7.     Головні убори жіночі: шнури, звиті вінки, очіпок, намітка, убрус, хустка; чоловічі: брилі (солом'яники), шапки (капелюхи).
8.     Взуття личаки, сап'янці, черевики, чоботи.

Відомо, що існує декілька основних орнаментів  вишивки (зображень):

-       геометричні ( зображення геометричних фігур);

-         рослинні (зображення рослин);

-        зооморфні (зображення тварин)

Переглянь регіональні особливості вишивки:https://intvua.com/news/culture/1463643161-vishivanka-yak-osoblivist-krayu-infografika-.html

Що було характерним для нашого краю??????

Опрацюй:


Урок №6. Тема: "
Розширене тлумачення українського життєвого простору. Українська хата як «власний» («свій») український образ світу. Типи українського домобудування. Назви будівельних речей, які складають українську хату. Наповнення українського життєвого простору (речі повсякденного та святкового вживання, хатнє начиння). Хата та земля як образи та символи в 
українському фольклорі та літературі."

Детальніше тут.
  • Переглянь!!!!
Дім в народній уяві співвідноситься зі світовим деревом: дах, стріха – це верхівка дерева, стіни – це її стовбур, а погріб або льох, котрий будується тут же під хатою – це коріння цього дерева.

Найважливіше місце в хаті – покуття

З давніх давен повелося вважати найважливішим та святішим місцем в будинку саме покуття. тут завжди вішали вишиті рушники, писанки та інші важливі атрибути в обрядових дійствах. З прийняттям християнької віри на Русі саме на покутті почали розміщувати домашній іконостас, оздоблюючи ікони тими ж вишитими рушниками, які слугували доказам поваги та важливості віри в Бога.

Всі найважливіші події в родині проходили саме біля покуття, й заручини та благословення молодих, й весільний посад молодих, й перша купіль новонародженого члена родини й прощання з покійним. На покутті, або в Червоному кутку (так інколи називають покуття) за іконами зберігали освячені реліквії, вербову гілку з Вербної неділі, шматочок паски з Великодня, свячену воду, громничу свічку та інші. На Різдво саме під образами ставився Дідух.

Сама назва «стіл» тісно пов’язана з поняттям «стелити», тобто ставити страви на щось простелене. Це поняття пішло з давніх часів коли слов’яни споживали їжу з землі просиливши тканину чи підклавши дошку. Звичний нам стіл з’явився значно пізніше й в різних куточках країни виглядав по різному. Десь це були довгі дошки на перехрещених ніжках, а десь були популярними скрині-столи, з кришкою, що слугувала столом та пістолинням в якому було зручно зберігати речі домашнього вжитку.

Піч в сучасних оселях зустріти можна все рідше та рідше, й можливо в недалекому майбутньому наші нащадки зможуть дізнатися про піч лише з літератури та малюнків, проте на протязі багатьох століть піч була мало чи не центральним елементом в домівці. Сама назва та значення слова «піч» загальна для всіх слов’янських народів є похідною від печера, пещись. Будинок починав вважатися житлом лише після того як в печі спалахував вогонь. До прийняття християнства саме піч була центром оселі, найголовнішим місцем, з прийняттям християнської віри деякі функції «вогнище» передало покуттю, але все ж відігравало не менш важливу роль в житті та віруваннях українців.

Біля печі збиралися порадитися, послухати розповіді, провести певні обрядові дії при в ступі в шлюб.

Традиційна українська хата здебільшого складалася з однієї великої житлової кімнати, в якій родина проводила більшу частину свого життя в холодний період року. Варто зауважити, що для українського житла характерна стійкість основних типів внутрішнього розташування речей домашнього вжитку та меблів, тому хата будь-якого етнографічного регіону України (Слобожанщини, Галичини, Поділля чи Наддніпрянщини і т.п.) буде мати в основному один тип поділу внутрішнього простору хати, що є етнічною характеристикою і дозволяє говорити про єдність символічного значення побутових речей українців.

  • Порівняй!!!!




Яка  різниця в домобудуванні в різних регіонах???
Урок №7. Тема: "Українська     мова    як        визначальний           код     нації.   Пісенний       світ українознавства. Дитячий фольклор."

Мова є однією із найважливіших цеглинок у фундаменті кожної нації.

Саме у ній відображено і зафіксовано найглибші витоки свідомості народу та його ментальність, закодовано народну мудрість і споконвічні знання.

  • Етари розвитку мови:

  • ВИНИКНЕННЯ МОВИ:


  • Опрацюй: 

  • Переглянь:

  •      Завдання!!!Поміркуй,що для тебе означає рідна мова?
Урок №8. Проєктна робота 1. Історичні та сучасні типи домобудування в моєму краї
  • Завдання. Підготувати інформацію про хату минулого українців
Матеріали до уроку:
  • Намалювати типи будівель в миинулому та сучасні будинки
Городища слов'ян
Урок №9. Тема: "Традиційні форми українського господарювання: поле, городництво, садівництво, рибальство, засоби українського ведення господарства."

Українці з давніх давен нація не завойовників, а хліборобів, нація зі стародавньою високорозвинутою землеробською культурою. Землеробство було найголовнішим видом серед традиційних занять нашого народу поруч із скотарством, рибальством, бджільництвом.

Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (спочатку їх використовували лише як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені в Україну з Америки. Протягом першої половини ХІХ ст. на Півдні з’явилися помідори, які згодом поширились і в інших регіонах. Відтоді почали вирощувати баклажани і перець. Славились і херсонські кавуни, що їх вирощували на Півдні з XVI ст. Ними торгували не лише в Україні та Росії, а й вивозили за кордон. У 1760—80-рр р. на українських землях з’явилася картопля. Ця південноамериканська культура швидко завоювала прихильність серед українців і перетворилася на «другий хліб». Поряд із новими культурами не забувались і звичні: буряки, капуста, гарбузи, часник, цибуля, огірки, морква тощо.

Невід’ємною складовою пейзажу українського села був славнозвісний «садок вишневий коло хати». Вирощували також яблука, груші, вишні, сливи, а на Півдні – черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті – виноград. Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева і вивели чимало сортів з високими смаковими якостями. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у ХІХ ст. існувало близько сотні сортів яблук, з-поміж яких були й такі, де кожне яблуко важило близько 600 г. Кілька сортів плодових дерев навіть було вивезено з України на Американський континент.

Із рільництвом було органічно пов’язане скотарство. Особлива увага приділялася розведенню волів, які в першій половині ХІХ ст. були основною тягловою силою. На Півдні звичною картиною пейзажу були отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Вівці давали вовну, чорні решетилівські і сірі сокольські смушки, з яких шиють шапки, кожухи. Велика увага приділялася розведенню великої рогатої худоби, бо корова – то годувальниця сім’ї!

  •     Опрацюй схему:



  •     Поясни як ти розумієш терміни:

  •     Завдання. Давайте подумаємо разом, чи дійсно все, що вміли наші пращури, чим вони займалися відійшло у минуле і немає тому вороття? Давайте разом накреслимо схему традиційних занять населення і відмітимо: які з них відійшли в минуле, а які характерні і для сьогоднішнього села?
Урок №10. Українське ремісництво (ткацтво, бондарство, лимарство, гончарство, стельмаство, килимарство та ін.). Назви ремісничих виробів та виробників в українській мові.
Ремісник — особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє вироби ручним способом, користуючись власними засобами виробництва, але на відміну від доморобника працює здебільшого на замовлення й при цьому значно залежніша від працедавця.
Ремесло — дрібне виробництво за допомогою примітивного знаряддя, для задоволення широких побутових потреб, господарського (раніше й військового) виряду, різного роду будівництва та частин його устаткування.
Урок 11. Тема: Український господарський зв’язок-комунікування. Натуральне (самозабезпечувальне) господарство. Базар, ярмарки, ринок в українському господарюванні як середовище давнього українського інформування. Толока як
приклад колективної взаємодопомоги.

Запам'ятай!!!
  • База́р (з перс. بازار‎ — бозо́р пехл. wāzār  давньоперс. vāčar  протоіндоіран *wahā-čarana, що приблизно означає «ринок») — cпеціально відведене місце у населених пунктах з легкими спорудами для демонстрації (показу) продуктів харчування та продуктів повсякденного попиту. Фактично, синонім ринку як місця торгівлі.
  • Найколоритніші українські ринки: як вони виглядали в минулому:  https://www.hroniky.com/news/view/20227-naikolorytnishi-ukrainski-rynky-iak-vony-vyhliadaly-v-mynulomu

Я́рмарок (через пол. jarmark з сер.-в.-нім. jârmarket — «річний ринок»)[1] — це тимчасовий періодичний захід, в рамках якого продавці демонструють та продають товар споживачам.Починаючи з 16 ст., з названих великих ярмарків купці привозили товари в Україну, а на них продавалися товари з України: шкіри, роги, кість, вовна, зерно, сало, мед. Здебільшого торгівлю на ярмарках в Середній Європі вели єврейські купці; у їхніх руках були також фінансові операції, пов'язані з торгівлею.Більшість ярмарків у Росії в 19 ст. тривали тільки 1 день, близько третини — від 2 до 7 днів і лише 3 % ярмарків тривали довше (деякі цілий місяць).
Ри́нок або торго́виця — місце взаємодії продавців і покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару.

Завдання!!!!Яка різниця між  базаром, ринком та базаром?

толока − це зазвичай одноразова праця гуртом, що має добровільний характер, для швидкого виконання великого обсягу роботи – збирання врожаю, вирубування лісу, зведення будинку, спільне випасання худоби, робота на громаду тощо. Толока частенько набувала форми справжнього ритуального свята. У народі казали: «Хоча толокою виконується робота важка і не особливо приємна, але між тим толока − чисте свято для усіх учасників, особливо для молоді» «Без толоки як без руки: ні хати не зробиш, ні сіна не скосиш». На толоку скликають сусідів, родичів, товаришів – без оплати, за одробіток, тобто господар у якого працювали толокою обов’язково мусив попрацювати у всіх хто працював у нього.

Урок №12. Тема: "
Хліборобство традиційна основа українського господарювання та культуротворення. Пошанування хліба серед українців"


Запам'ятай!!!!Хліборобство — галузь рільництва, пов'язана з вирощуванням хліба.
Основне орне поле — рілля
  •    Матеріали до уроку: Хліборобство, як окремий світогляд. Українські традиції, пов’язані з хлібом:https://vsviti.com.ua/ukraine/77611
На етнічній території України населення здавна займалося хліборобством. У давні часи трипільської культури , ще чотири тисячі років до н.е., вирощування злаків посідало чільне місце серед інших видів господарських занять — таких, як мисливство, збиральництво, рибальство, до певної міри тваринництво. Сприятливі кліматичні умови, погідний ландшафт, родючі чорноземи спонукали до праці у полі. Минали тисячоліття, відбувалися переміщення давніх хліборобських племен з місця на місце, і все ж хто б не оселявся на тій землі — неодмінно відновлював традиції вирощування хлібних злаків.
Хліборобство в 19 ст.

Завдання!!Пригадай приказки, прислів'я про хліб?
Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/8377905

Урок №13. Тема"Українські страви та напої – повсякденні й «смаколики», обрядова їжа. Облаштування та спорядження українського святкового столу. Вироби з дерева, глини; кришталь, гутне скло, металеве приладдя до столу."

Традиційні страви

Українці — спрадавна хліборобський народ, відтак і традиційна українська культура  ґрунтується на цінностях хліборобської праці та шануванні хліба. Любов до хліба відобразилася й у традиційному меню українців, яке у всіх районах України в основному складалося з хлібних страв і борошняних виробів. Детальніше тут.

  • Завдання. Запиши традиційні українські страви!!!
  • Переглянь:

    • Інтерактивна вправа:
    1. https://learningapps.org/view2800101

Урок 14. Тема: Традиційні засоби українського пересування. Транспорт і шляхове сполучення. Транспорт: в’ючно-верховий, полозний і колісний (віз (підвода, гарба)), сани, чумацькі «мажі», човен, пліт, корабель.

Опрацюй!!Як засвідчують численні археологічні, писемні й етнографічні дані, витоки окремих його видів і варіантів сягають ще доби мезоліту і неоліту (пліт, довбаний човен), а також епохи енеоліту (в'ючно-верхове освоєння коня, сани, віз). Потім виникли нові моделі водного і сухопутного транспорту, удосконалювалася конструкція їх ходової частини і форма кузовів, упряж тяглових тварин (вола і коня).

У Середньовіччі в Україні набули розповсюдження різні вантажні судна, а також різні моделі зимового і літнього виїзного транспорту Все це поліпшило умови повсякденного життя місцевого населення, посилило розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі, господарсько-виробничу спеціалізацію українців загалом.

Урок №15. Проєктна робота 2. Топоніміка , гідроніміка рідного краю.
Запам'ятай!!!

Гідро́нім (від грец. υδωρ «вода» та όνομα «назва») — географічна назва водоймища (річки, озера, ставка, моря, болота). Вид топоніма.
Топо́нім (від грец. τόπος — місце і грец. όνομα — назва) — назва місцевості, регіону, населеного пункту, об'єкту рельєфу, будь-якої частини поверхні Землі
  • Завдання!!!Які топоніми зустрічаються в твоєму населеному пункті???З'ясуй їхнє походження?
  • Підготуй інфографіку!!!!
  • Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/18706495
Урок №16.Мій рідний край. Господарська діяльність в моєму краї: традиційна та сучасна.
  • Опрацюй:https://traditions.in.ua/remesla
  • Завдання. Що харектерно для нашого регіону?
  • Сучасна господарська діяльність: Господарський комплекс Волинської області

    У загальній структурі господарського комплексу області найбільшу питому вагу займають промисловість і сільське господарство.
    Промисловість є однією з провідних галузей економіки області, нею створюється майже п’ята частина валової доданої вартості.
    Промисловість представлена 147 великими підприємствами майже усіх провідних галузей. У структурі промислового виробництва переважають харчова промисловість, машинобудування, виробництво  та   розподілення електроенергії, газу і  тепла
    На підприємствах області виробляються прилади контролю, підшипники, водолічильники, машини для тваринництва і кормовиробництва, вироби із пластмас, тканини, руберойд, цегла будівельна, меблі, кондитерські, макаронні, ковбасні та горілчані вироби, консерви тощо.

    Область має великі можливості для розвитку аграрного виробництва, перетворення його на високоефективний сектор економіки, здатний забезпечити основні потреби регіону в продовольстві. Сільське господарство може стати одним з провідних джерел зростання економіки області. За експертними розрахунками, зростання валового регіонального продукту, обумовлене зростанням сільськогосподарського виробництва, щонайменше удвічі ефективніше сприяє скороченню бідності, ніж зростання ВВП, отримане за рахунок інших галузей.

  • Завдання. Чи знаєте Ви людей, що займаються традиційними українськими ремеслами в твоєму регіоні?Напишіть міні-твір про них.!!!

ІІ семестр
Урок №17. Підсумковий урок

Урок №18. Тема: 

Розділ 3. Українські календарно-обрядові свята

Час – день, доба, тиждень, місяць, рік в українців. Українські календарні поняття та назви. Розширені поняття про плин часу в українців, український традиційний господарчий та святковий календарі


Український традиційний календар є структурою складною, багаторівневою. Він ділить, регламентує й впорядковує відлік часу. Цілісну структуру народного календаря складає послідовне співвіднесення його одиниць (рік: місяць: тиждень: день: година: мить). Одночасно існує й інше групування одиниць часу: за сезонами, за циклами (природними, місячними, святковими). Його циклічний характер зумовлений постійно повторюваними явищами природи. Поділ року на 365 (366) днів, 4 сезони й 12 місяців привнесений до народного календаря православними святцями, які є своєрідною сіткою координат. Український традиційний календар, що зазнав протягом історичного життя низку суттєвих змін, на сьогоднішній день є неподільним сплавом церковного (православного) і власне народного календаря. Святкові дні у ньому часто збігаються з церковними. Однак вони мають різнІ функції та направленість, переплавлені багатовіковою народною традицією в єдиний комплекс обрядів, стійких стереотипів поведінки, а також цілісну систему вірувань, прикмет, метеорологічних паремій тощо. Основною одиницею виміру календарного часу є день, пов’язаний з обертанням Сонця навколо Землі. Згідно з християнськими святцями кожен день має свого патрона або відповідає подіям сакральної історії. Дні поділяються на свята й будні. Кожен день тижня має свої якісні характеристики (понеділок – важкий день, середа й п’ятниця – жіночі дні, неділя – день обов’язкового відпочинку), співвіднесений з іншими календарними днями (наприклад, «Якщо на Стрітення півень нап’ється, то на Юрія віл напасеться», «Якщо на Покрову день теплий, то зима буде тепла»). Доба поділяється на профанну й сакральну частини: день (світла частина доби) відводиться для побутових клопотів і роботи, ніч (темна частина доби) наділяється магічною здатністю зміщувати просторові координати, виходити у віртуальний світ потойбіччя. До середини ХХ ст. у деяких регіонах України (Полісся, Карпати) у побуті користувалися обрахунком часу за тижнями, який, базувався на святах (наприклад, тиждень великодній, різдвяний, зелений, масляний, середохресний, похвальний тощо), які, в свою чергу, є також синтетичними й багатофункціональними утвореннями. Цей синтез виходить із світоглядного й практичного, побутового синкретизму, який обумовлений історично. Міфологічне трактування часу складає змістову основу народного календаря. Час наділяється певними якостями (добрий/злий, сакральний/профанний, святковий / буденний), здатністю зупинятися, прискорюватися (як правило, у спеціальних локусах на межі, біля воріт, на порозі).

  • Народний господарський календар

    Сільськогосподарський календар виник на трудовій основі ще в глибоку давнину і в ХІХ—ХХ ст. він був неписаним зведенням конкретних вказівок для практичної діяльності людей. Справа в тому, що такий календар узагальнював досвід багатьох попередніх поколінь українських хліборобів, які внаслідок вікових спостережень за різними природними явищами (потеплінням, похолоданням, опадами тощо), а також за поведінкою домашніх тварин, свійських і диких птахів намагалися визначити найоптимальніший для початку виконання того чи іншого виду сільськогосподарської роботи час, заздалегідь завбачити кількість і якість урожаю тієї або іншої зернової чи коренеплідної культури в поточному році тощо.

    Про велику увагу наших предків до явищ природи засвідчують і давньослов'янські за походженням назви місяців, що збереглися до сьогодення у мові українців та білорусів (лютий, березень, квітень, травень, листопад, грудень, студень). Людина не лише спостерігала за явищами природи, а й намагалася пізнати їх, щоб досягти більших успіхів у господарській діяльності. Зокрема, з кожною порою року і з певними днями пов'язувалися відповідні обрядові дії та звичаї, що історично склалися у кожного народу і були відмінними від відповідних обрядів та звичаїв в інших народів.

    Наприкінці ХІХ — початку XX ст. у народній обрядовості українців збереглося ще чимало рис старих дохристиянських свят, однак чимало з них з розвитком народної культури вже втратили початковий зміст. Багато обрядів, що супроводжували ці свята, поступово перетворилися у звичаї, а деякі з них навіть стали звичайними розвагами.

    Основу народного господарського календаря становила трудова діяльність людей. Вона була джерелом знань про навколишній світ, об'єднувала воєдино обрядові акти релігійного, сімейного і громадського життя. У ньому переплітались також різні за характером мотиви — аграрні, скотарські, родинні та ін. Народний календар — це визначені багатьма попередніми поколіннями хліборобів дати для повного трудового року, згідно з якими треба було виконувати той або інший вид господарської роботи. Багатий етнографічний матеріал засвідчує, що однакові форми господарювання зумовлювали виникнення подібних календарних понять.

    За довготривалими спостереженнями і традиційними уявленнями українців, початок нового господарського року і конкретна пора року не визначалися точними межами. Поняття "весна", "літо", "осінь" і "зима" існували для селянина лише в конкретному відношенні до часу і характеру трудової діяльності. Хоча календарний рік поділявся на окремі пори (сезони), але для кожної конкретної галузі сільського господарства (хліборобства, скотарства, бджільництва, рибальства тощо) була характерна сезонність. Так, хліборобський період поділявся на такі сезони: оранка, посів яровини, сходи, дозрівання хліба, косовиця, жнива, молотьба (яка продовжувалася і взимку), оранка під озимину, посів озимини, оранка на зяб. Початок нового землеробського народного календаря визначався фактично тим періодом, коли закінчувався збір нового хліба і розгорталася підготовка до нового сільськогосподарського року. Оранка і посів озимини, її сходи восени — все це турбувало хлібороба не менше, ніж своєчасний збір вирощеного врожаю в поточному році, оскільки від виконання зазначених сільськогосподарських робіт залежав достаток селянина в майбутньому. З цього приводу одне з народних прислів'їв гласить: "Хто не посіяв до Богослова, той не варт доброго слова". Відомо також те, що від дня пророка Симеона Стовпника (14 вересня) до дня св. Івана (6 жовтня) українці традиційно сіяли озимину. Вересень колись називали ще житосієм, а у поліщуків Коростенщини, що на Житомирщині, з цього приводу побутували окремі прислів'я: "Як прийде житосій, то не зважай на врожай, а жито сій", "Хто сіє по Покрові, той не має що дати корові".

    Закінчивши польові роботи, тобто зібравши весь урожай, жінки бралися до іншої праці — пряли, ткали, шили, а чоловіки заготовляли дрова, молотили збіжжя тощо. Для сільської молоді починалася пора вечорниць. Найяскравіше вимальовувався початок нового сільськогосподарського року в проміжку між християнським святом Введення (4 грудня) і днем св. Варвари (18 грудня). Це був період найактивнішого спостереження за явищами природи, щоб передбачити прогноз погоди на наступний рік.

    З 21 січня починалися так звані М'ясниці. Від того ж дня масово справляли весілля. Взагалі найбільше шлюбів відбувалося восени і взимку, коли люди звільнялися від нагальної праці. Потім наступала Масляна, або так званий сирний тиждень — останній тиждень перед Великодним постом. Його колись відзначали як свято проводів зими та зустрічі весни.

    Наприкінці зими хлібороби лаштували реманент і виставляли на мороз зерно, що мали сіяти, бо знали, що приморожене зерно дає більший урожай (на морозі воно очищалось від шкідників). Крім того, перед посівом зерно змочували водою, аби воно швидше проростало. Прологом весни, за народними уявленнями, було ще свято Стрітення 15 лютого — принесення Ісуса в храм в Сороковий день його земного життя, коли зима зустрічається з літом ("хто кого переборе"). Першим вісником весни, за народними спостереженнями, є степове звіреня бабак, яке на початку березня прокидається від зимової сплячки. Тоді ж і пташка посмітюха ніби наспівує селянину: "Покинь сани, візьми віз". Починають повертатися птахи з вирію, все оживає. Вже у день св. Олексія (по-народному — Теплого Олекси; 30 березня) рекомендувалося сіяти овес і ячмінь на горбах. Після цього сіяли яру пшеницю.

    День св. Юрія (6 травня) теж був тісно пов'язаний з господарством, тому що в народі св. Юрія вважали покровителем землеробства і скотарства; в цей день хлібороб визначав майбутній урожай різних зернових і коренеплодів: "Юрій по полю ходить, хліб-жито родить". Отже, всі спостереження, традиційні звичаї та обряди календарного циклу українців пов'язувалися з їхнім бажанням одержати багатий урожай або хоча б завбачити те, яким він буде в поточному році. З особливим нетерпінням чекав селянин "майського" дощу, від якого, власне, він найбільше і залежав.

    Перед початком жнив, на свято Івана Купала 7 липня (народження Івана Хрестителя — Христового Предтечі), народ уважав доцільним "очиститися" від різних злих шкідливих сил "водою та огнем", намагаючись магічними діями допомогти своїй господарській діяльності. Після свята апостолів Петра і Павла (12 липня), як уже була мова, розпочинались жнива — найбільш відповідальна для українського селянина робота. Загалом, у різних регіонах України жнива тривали із середини червня до середини вересня. Потім молотили збіжжя, орали та сіяли озимину, орали на зяб з таким розрахунком, щоб до свята Покрови (14 жовтня) все закінчити. Отже, хліборобський сезон в Україні починався приблизно 2 березня і тривав до 14 жовтня. День закінчення збирання врожаю (не тільки зернових, а й картоплі, буряків, винограду та інших культур) — "обжинки" — вважався народним святом, оскільки лише цього дня хлібороб міг підсумувати здобутки цілорічної праці всієї своєї родини. Саме з цієї причини "обжинки" українці відзначали з особливою урочистістю і святковістю.

    Отже, народний сільськогосподарський календар поділявся на два основні цикли: перший з них охоплював період від початку посіву озимини до початку збирання врожаю, другий з них охоплював період лише самого збору врожаю. Хоча багато традиційних обрядів і звичаїв, уявлень і вірувань тощо, пов'язаних з кожним з цих циклів народного календаря, в процесі історичного розвитку суспільства вже втратили свій первісний зміст, але значну їх частку українські хлібороби зберігають й досі.

  • Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/4459940


Урок №19. Тема: Робоча та святкова українська весна. Зустріч весни. Веснянки. Гаївки. Українські народні дитячі ігри та забави. Великдень серед українців. Символізм української писанки.
Здавна наш народ зустрічав весну з особливим настроєм, адже його хліборобська душа була надзвичайно чутливою до всього живого, що пробуджувалося з весною до нового життя. 
Міфічний образ богині Весни поставав в уяві наших предків в образі прекрасної молодої дівчини або молодиці, тому що саме жінка дає початок життю.

Зустріч весни поєднувалася з вигнанням зими-смерті. Ще збереглися подекуди обряди, під час яких спалюється солом'яне опудало, яке символізує собою зиму (під час масниці).

Початок весни пов'язували наші предки зі святом Сорока Мучеників. Воно святкується 22 березня (за новим стилем). У цей день, говорили в народі, птахи прилітають із вирію і приносять весну. Господині, щоб відзначити цю подію, пекли тістечка у вигляді пташок і роздавали дітям, “щоб птиця водилася”. З цим печивом діти вибігали на луки, в ліс і співали:

Пташок викликаю

З теплого краю:

- Летіть, соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!
Запам'ятай: Свій перший весняний хоровод виводили в Наддніпрянській Україні називали веснянками, а в Галичині – гаївками, гагілками, ягілками.

Гаївки в Західній Україні співають тільки на Великодні свята біля церкви, а веснянки виконуються протягом усієї весни.

Урок №20. Тема: Літня гаряча українська пора. Єдиний ритм виконуваної праці та пісні. Зелені свята (Трійця), Івана Купала, свято Петра і Павла, свято Іллі: традиції та прикмети.

Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, та не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами його початок визначали останніми днями травня. Першою такою датою був день Івана Богослова (21 травня): за народним календарем, це був рубіж сівби ярих. З цього приводу казали “Хто не посіяв до Івана Богослова, той не вартий доброго слова.” За іншими прикметами початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купала (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Іллів день, Пантелеймона Цілителя, та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята. З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.Закінчувався літній цикл днем пророка Іллі (2 серпня), який, за повір’ями, відав громами і блискавками (у народних віруваннях пророк Ілля в процесі християнізації замінив язичницького Перуна). Хоча в народі цей день вважали присвятком, усе ж намагалися не працювати, особливо у полі, щоб не накликати на себе біди. Після Іллі вже заборонялося купатися в річках і ставках, бо «святий Ілля літо кінчає». У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.

Серед літнього циклу свят можна виділити найбільші:

Зелені свята (Трійця) - припадає на сьому    неділю після Великодня;
Івана Купала - ніч з 6 на 7 липня;
Жнива - кінець липня, початок серпня;
Спас - серпень.













Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/5247470


Урок №21. Осіння пора в українському господарюванні: косовиця, зажинки, обжинки, возовиця. Свято Покрови.

Осінь, за народними віруваннями, розпочиналася від дня св. Іллі (20.VІІ/2.VІІІ). Цей календарний цикл відзначався достатком, багатством уже зібраного врожаю. Це був період відпочинку після важких сільськогосподарських робіт. 

Осінь в народному календарі – благословенний час. Вже позаду виснажливі польові роботи, комори повняться новим врожаєм, та й музикам відтепер завжди є робота: осінь – пора весіль та вечорниць.


 Урок №22. Тема: Святкова зима в українців. Зимові свята («святкú»): Різдво – Василя – Водохреща (Йордан). Колядування, віншування, щедрування. Народні театральні вистави в різдвяній обрядовості

Що зображено?

Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою ріки. В селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят...
Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вмиваються «першим снігом» та витираються червоною крайкою — «щоб були рожеві лиця». Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати.
Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді — розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу.
Староукраїнські звичаї, що колись були пов’язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. Одна частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга — до свята введення в храм Пресвятої Богородиці (4-го грудня за новим стилем). Це свято в народній термінології звичайно називається Введення.

 

Зимовий цикл українських свят:

 

4 грудня - Свято Введення (Третя Пречиста)

7 грудня - Свято Катерини 

13 грудня - День Андрія Первозваного

14 грудня - Наума
17 грудня - Варвари
18 грудня - Сави

19 грудня - День Святого Миколая

22 грудня - День святої Анни
25 грудня - Спиридона Сонцеворота

1 січня - Новий рік. Новорічна коляда

2 січня   - День святого Гната

6 січня - Святвечір

7 січня - Різдво Христове

13 січня - Меланки (Маланки), Щедрий вечір, щедра кутя

14 січня - Новий старий рік та свято Василя 

18 січня - Голодна кутя або Другий Свят-вечір (Голодний Святвечір)

19 січня - Свято Водохреща (Йордан) 

20 січня - Івана Хрестителя

29 січня - Петра Вериги.

15 лютого - Стрітення

Урок №23. Тема: Життєвий      цикл   українців                традиційній   обрядовості.  Уродини. Хрестини. Сватання та весілля. Старостú, сватú, свахи, свекри, свекрухи, зовиці, зяті, невістки рольовий розподіл на весіллі та в родині.

Перевір себе:https://learningapps.org/16099682

 Урок №24.Проєктна робота 3. Традиційні свята в моїй родині.

  • Завдання. Напиши міні-розповідь на тему "Традиційні свята моєї родини" 
  • Матеріали до уроку:
https://glazastik.com/%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96%D1%97-%D0%BC%D0%BE%D1%94%D1%97-%D1%81%D1%96%D0%BC%D1%97-%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%80-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C/

http://uchnivskyblog1.blogspot.com/p/blog-page_4.html

Зверни увагу при написанні на традиційний український календар та залежність свят від пори року!!!Можна обрати одне наулюбленіше свято родини та описати традиції його святкування!!!

Урок №25.Мій рідний край. Традиції святкування Різдва (Великодня) в рідному

краї.

  • Завдання. Напиши міні-есе "Традиції святкування Великодня в рідному краї"
  • Матеріали до уроку:

Розділ 4. «Козацькому роду нема переводу»

Урок №26. Риси української вдачі (звитяга (геройство), волелюбство, взаємодопомога, самопожертва, миролюбство) та їхнє представлення в творах українського фольклору й письменства-літератури. Казка «Кирило Кожум’яка». Думи: «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з Азова», «Про    Богдана     Хмельницького».     Твори     письменства:    Т.     Шевченко. «Гайдамаки»; І. Франко. «Захар Беркут», «Бунт Митуси», «Аскольд і Дір під Цар-городом»; І. Манжура. «Трьомсин-богатир»; Б. Грінченко. «Лесь, прекрасний гайдамака», «Лаврін Костер»; Ю. Федькович балади «Довбуш»,
«Юрій    Гінда»;    О.    Апанович.    «Розповіді    про    запорозьких    козаків»; В. Рутківський. «Джури козака Швайки», «На козацьких островах» (на вибір чителя);       Зірка       Мензатюк.       «Таємниця        козацької        шаблі»; Андрій Кокотюха.  «Таємниця козацького скарбу». 
  • У найширшому тлумаченні фольклор – це все, що творить народ і передається традиційно – від казки до гаптованої сорочки, від писанки до далеко не естетичного рецепту дублення шкіри.
  • фольклор – це форма мистецтва, яка охоплює різні види оповідань, прислів’їв, висловлювань, замовлянь, пісень, формул чаклунів та інших формул і використовує як засіб висловлення усну мову
  • Майже всі дослідники, колишні і теперішні виокремлюють такі типові риси українського національного характеру:
    • демократичність,
    • волелюбство,
    • емоційність, що виявляють у музичності наближеності українців до природи,
    • культі жінки і родини,
    • релігійності,
    • толерантності до інших народів,
    • працелюбстві,
    • гостинності.
    • До позитивних національних рис українців відносять працьовитість, гостинність, тягу до освіти, статичность в сімейних відносинах, прагнення до духовного життя, повагу до старших, мужність, здоровий оптимізм, прагнення до незалежності
    • Поміркуй!!!!Чи характерні риси для сучасних українців?
    • Українські казки:https://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky
    •   Народні пісні:https://www.pisni.org.ua/songlist/narodni-1.html
    • Інтерактивна вправи:https://learningapps.org/8146448 

    Урок №27. Козацькому роду нема переводу». Військове мистецтво українського козацтва. Легенди про козаків (козацькі сторожі, випробування козаків, козаки- кобзарі, побратимство, дисципліна на Січі, козаки-характерники, військове мистецтво). Козацькі військові винаходи. Звичаї та обряди козаків.
  • Запорозькі козаки зарекомендували себе як здібні моряки. Вони будували човни-чайки на 50 — 70 чи на 20 — 30 вояків. На великих установлювали 4 — 6 гармат, на малих — 1 — 2. До бортів прикріплювати пояси з очерету, які під час бурі утримували човни на хвилях, як поплавки, а в бою вони були додатковим захистом від ворожих стріл і куль.

    У відкритому морі козаки намагалися наблизитися до ворога непомітно або вночі, або з боку сонця. Відтак вони брали вороже судно на абордаж. У морських битвах козаки сміливо атакували як окремі кораблі, так і турецькі флотилії, часто здобуваючи перемогу.

    Також, за твердженнями французьких, англійських та російських авторів, козаками використовувалися підводні човни, які могли деякий час перебувати під водою. Використовуючи дані підводні човни, козаки в 1595 році здобули турецьке місто Синоп.

  • Збереглося чимало свідчень військової майстерності козаків. Із покоління в покоління передавали на Січі здобуті в боях знання й досвід, які й донині слушно вважаються справжнім військовим мистецтвом.

    Козацька піхота. Гучної слави зажила козацька піхота - основний рід козацького війська. На відміну від піхотних підрозділів європейських армій, що виконували завдання лише за підтримки кінноти, вона завжди діяла власними силами. Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Під час особливо жорстоких битв застосовувався й інший бойовий лад. Приміром, козацьке військо могло змішуватися з ворожим. Такий бій козаки називали галасом.

    Найоригінальнішим і найпопулярнішим серед козаків був бойовий порядок, що називався табором. Табір застосовувався козацьким військом на марші, в обороні та наступі. Він будувався з возів, скріплених ланцюгами у кілька рядів та вилаштуваних чотирикутником, півмісяцем або ж овалом.

    Наступаючи на ворога, піхота виходила назовні, але в разі небезпеки поверталася в захисне кільце. Сучасники називали табір «рухомою фортецею», бо козаки під прикриттям возів могли долати сотні кілометрів голим степом.

    Козацька розвідка. Постійна загроза нападів змушувала козаків дбати про розвідку. У запорізькому війську були сторожова служба й дозір. Козацькі розвідувально-сторожові підрозділи розташовувалися в земляних або дерев’яних укріпленнях на кордонах українських земель. Для спостереження за місцевістю козаки також використовували давні кургани або насипали свої.

  • Козацька зброя. Запорожці були великими майстрами артилерійської справи. Вони віддавали перевагу легким гарматам, які уможливлювали вільне маневрування під час бою. Для штурму козаки використовували різноманітні укриття, зокрема гуляй-городи - спеціальні пристрої з дерев’яних щитів на колесах або полозах з отворами (амбразурами) для рушниць і гармат. Із-поміж зброї особливою шаною в козаків користувалися рушниця, спис і шабля.

  • Козацький флот. Військова майстерність козаків повною мірою виявлялась і в морських походах. Козацький флот складався з легких, надзвичайно маневрових човнів - чайок. Чайки рухалися або веслами, або вітрилами, що давало змогу якнайкраще використовувати погодні умови. Вони могли пришвартуватися до будь-якого берега, на відміну від громіздких і неповоротких турецьких суден.
  • Переглянь:Військове мистецтво козаків. Цікаві факти про козаків.

  • Презентація до уроку:https://naurok.com.ua/prezentaciya-do-praktichnogo-zanyattya-viyskove-mistectvo-kozakiv-114246.html

  • Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/7234993

Урок №28.Національні постаті України: хреститель Русі-України Володимир Великий, мудрість і книжність Ярослава Мудрого, козацька держава Богдана Хмельницького, кошовий отаман Війська Запорозького Іван Сірко, меценат і воїн Іван Мазепа, творець першої Конституції Пилип Орлик, літописець української історії та державний діяч Михайло Грушевський та ін. Історичні постаті в художній літературі.

Урок №29. Національні символи України. Історія походження і значення тризуба. Вияв ідеї державотворення в українській символіці, геральдиці, сфрагістиці, нумізматиці. Герби українських міст та історичних регіонів. Символіка

кольорів
  • Українська державна символіка:http://school-life.ks.ua/kherson_news/ukrayinska-natsionalna-derzhavna-simvolika/

  • Переглянь відео:https://www.youtube.com/watch?v=m3n70kgNIgw
  • Тризуб — що означає символ цей?

    Єдиної думки щодо значення цього символу учені не мають. Схожі знаки надто поширені майже у всіх древніх культурах від Єгипту і Греції до Індії, від Скандинавії до Месопотамії. А оскільки за більш як семитисячолітню історію мешканці нашого краю контактували з усіма цими цивілізаціями, то вони цілком могли запозичити чи передати і символ, і пов’язану з ним ідеологію.
    Є понад сорок версій, що пояснюють походження тризуба. Одна з найрозповсюдженіших каже, що древній знак є містичним символом триєдності, тривимірності світу. Древнє тлумачення трійці пізніше було витіснене християнським про єдність Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого.
    Деякі дослідники вважають, що тризуб виник як світський чи військовий символ. У цьому разі він може бути стилізованим зображенням пікіруючого сокола, лука зі стрілою, сокири, якоря, верхівки скіпетра (до речі, скіпетр візантійських імператорів увінчувала фігура подібної форми) чи корони. Останню версію дуже докладно й аргументовано доводить наш читач з Тернополя Андрій Луців.
    Ще одну версію умовно можна назвати господарською чи «майновою». Відповідно до неї тризуб бере початок від сарматських тамг — своєрідних логотипів певного кочового клану. Самі сармати могли запозичати неодмінний атрибут, що сподобався їм, у грецького бога морів Посейдона в Боспорському царстві, що розташовувалося в районі Керчі (тут, до речі, були знайдені найдавніші зображення тризуба).
    Може, від сарматів тамга у вигляді тризуба перейшла до князівської династії нащадків Кия. Щоб продемонструвати свою легітимність, Рюриковичі, що змінили їх на київському престолі, почали використовувати його як символ власності, а пізніше і князівської влади.
    В державному житті Київської Русі тризуб зображали на печатках, якими скріплювали міжнародні договори; на князівському майні. Крім того, бронзові чи срібні тризуби прикрашали пояси дружинників, зброю і прапори. Зображення тризуба також можна побачити на цеглинах кладки Десятинної церкви в Києві, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, побудованої в другій половині XІ століття.
    Перша письмова згадка про тризуб належить до Х століття: посли князя київського Ігоря (912—945 рр.) під час укладання договору з візантійцями пред’явили печатки з відповідним символом. До речі, дружина Ігоря — Ольга — розставляла князівські знаки по всій землі Київській аж до Новгорода. Про це згадується в «Повісті временних літ».
    Перше відоме нам зображення є на печатці київського князя Святослава Ігоровича (загинув 972 р.). На ньому чітко вирізняється князівський знак у вигляді букви «Ш» — тобто тризуб. На монетах сина Святослава — великого князя київського Володимира (978—1015) зображені з одного боку портрет володаря, а з другого — тризуб і напис: «Володимир на столі, а це його срібло». Саме від них бере своє начертання державний символ нашої країни.
     
  • Опрацюй карту:

  • Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/5460598
Урок 30. Тема: Козацька символіка: клейноди, корогва (прапор), бунчук, булава та її різновиди (тростина (палиця) та пірнач), каламар, литаври та печатка. Відображення героїчної боротьби запорозького козацтва за волю в народних піснях та думах, творах музичного та образотворчого мистецтва.
Символи-відзнаки державної і військової влади називалися клейноди. До них належали гетьманська булава, бунчук, стяг, печать, пернач, корогви, литаври, значки, бубни, тростинки й труби.Вони зберігалися з великою шанобою. Військові клейноди належали усьому війську і вручалися обраній на відповідну військову посаду старшині. Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині.

Герб Війська Запорізького – постать козака, озброєного мушкетом і шаблею — виник приблизно в другій половині XVI ст.


Урок №31. Тема: Ми – нащадки козацького роду. Козацька педагогіка, благодійна та доброчинна діяльність. Школа джур – як ставали козаками. Відродження традицій українського козацтва в національно-патріотичному вихованні сучасної молоді. День українського козацтва – 14 жовтня – в день Покрови Пресвятої Богородиці.
  • Опрацюй: Школа джур:https://life.pravda.com.ua/culture/2018/07/27/232369/
  • Існував «кодекс лицарської честі», який передбачав:

    ✵ любов до батьків, рідної мови;

    ✵ вірність у дружбі та коханні;

    ✵ готовність захищати слабших, молодших;

    ✵ непохитну вірність ідеям справедливості, свободи і незалежності особистості, народу, держави;

    ✵ жертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

    ✵ розвиток власних фізичних і духовних сил, волі;

    ✵ готовність боротися до загину за волю, честь і славу України.

  • Опрацюй: На Запорозьку Січ… до школи:http://www.kozatstvo.net.ua/ua/publications/uk_r.php?d=a&i=895

  • Інфографіка:

  • Інтерактивна вправа:https://learningapps.org/21627127
Урок №32. Тема: Оборонні споруди як безпековий чинник українського державотворення. Історична потреба фортифікаційного будівництва, захисні функції, особливість спорудження. Спорядження воїнів та зброя у фортецях. Хотинська фортеця (м. Хотин, Чернівецька область). Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця (Одеська область). Меджибізький замок (Хмельницька область). Замок Паланок (м. Мукачево, Закарпатська область). Золочівський замок (Львівська область). Замок у Луцьку та інші.

Урок №35. Тема: Підсумковий урок

1 коментар:

  1. Дякую вам. Дуже корисний і цікавий матеріал. Вони мені дуже допомогають.

    ВідповістиВидалити